Предстоятель УПЦ 
 Бiографiя
 Пастирське слово
 Проповіді
 Питання-Вiдповiдь
 Інтерв'ю

Предстоятель УПЦ 

 Бiографiя
 Пастирське слово
 Проповіді
 Питання-Вiдповiдь
 Інтерв'ю

Церква 
 Новини
 Історія
 Священний Синод
 Єпископат
 Єпархії
 Монастирі
 Навчальні заклади
 Офіційні видання

Київська єпархія 
 Храми Києва

Наші святині 
 Ікони
 Святі

Фотогалерея 
 Предстоятель
 Події






Українська Православна Церква / Ukrainian Orthodox Church / Украинская Православная Церковь Питання і відповіді (FAQ)



[ Поставте запитання ]


Розділ: Зміст -> Церква в сучасному світі -> Церква, держава, суспільство

Питання
·  Якщо Церква не від світу цього, то чому вона втручається у справи цього світу, а не біжить від нього?
·  Якщо держава має світський характер, чому вона все одно шукає підтримки у Церкви?
·  У яких сферах Церква і держава можуть співпрацювати?
·  Церква відокремлена від держави. Чи усіх законів повинен дотримуватися християнин?
·  Чи може віруюча людина обіймати державну посаду або займатися політичною діяльністю?
·  Як молодій православній людині ставитися до служби в армії?
·  Чи віддає Церква перевагу якому-небудь державному ладу?
·  Як православній людині ставитися до виборів?
·  Чи може Церква брати участь в агітації за ту чи іншу політичну силу?
·  Як Церква ставиться до зловживань владою (застосуванню грубої сили, до невиплат заробітної плати, хабарництва, злодійства)? І чи можна християнину брати участь в акціях протесту?

 Відповідь
 
Якщо Церква не від світу цього, то чому вона втручається у справи цього світу, а не біжить від нього?

Блаженніший Митрополит Володимир: Христос сказав, що Його Царство не від світу цього. Але Він сам прийшов у цей світ, щоб виконати свою спасительну місію. Церква також не від світу цього, бо вона є Боголюдським організмом – Тілом Христовим. Але Церква існує в цьому світі і має свою, благословенну Христом, місію по спасінню і відновленню світу. Церква покликана діяти в світі за образом Христа, свідчити про Нього та про Його Царство. Члени Церкви покликані прилучитися до місії Христової, Його служіння світові, «щоб увірував світ» (Ін. 17, 21). І це стосується не тільки проповіді своєї віри, але й служіння ближньому через допомогу йому у потребах. Бо, як вчить Євангеліє, коли ми зустрічаємо будь-якого голодного, безпритульного, хворого чи ув'язненого, ми зустрічаємо самого Христа. І, допомагаючи стражденним, ми також звершуємо справу свого спасіння (Мф. 25, 31-46). І як ми бачимо з притчі про милосердного самарянина, наше служіння світові і ближньому не повинно обмежуватися межами християнської громади, або іншими громадськими або національними рамками. Христос закликає своїх учнів не гребувати світом, але бути «сіллю землі» та «світлом світу», а не тікати від нього.
Повернутися в початок


Якщо держава має світський характер, чому вона все одно шукає підтримки у Церкви?

Блаженніший Митрополит Володимир: Метою Церкви є вічне спасіння людей, мета держави полягає в тому, щоб забезпечити людям земний добробут і мирне співіснування. Проте, як правило, держава усвідомлює, що земне благополуччя неможливе без дотримання певних моральних норм — тих самих, які необхідні й для вічного спасіння людини. Сьогодні це називають загальнолюдськими цінностями, але це по суті – норми християнської моралі, бо, як ми знаємо, душа за своєю природою є християнкою. Що стосується світського характеру держави, то не можна розуміти принцип світськості держави по-більшовицьки, як такий, що означає радикальне витіснення релігії з усіх сфер життя народу, усунення Церкви від участі у вирішенні суспільне значущих завдань. Цей принцип передбачає лише певний поділ сфер компетенції Церкви і влади, невтручання їх у внутрішні справи один одного. Церква не повинна брати на себе функції, які належать державі у сфері державного управлінн, політики, економіки, охорони правопорядку та нагляду за дотриманням законів. Держава не повинна втручатися в життя Церкви, її устрій, управління, віровчення, богослужбове життя, духівничу практику тощо. Церква чекає від держави поваги до її канонічних норм та інших внутрішніх установлень. Одночасно в кожному храмі нашої Церкви за кожним богослужінням ми молимося „за богохраниму країну нашу, владу і воїнство її”. Це і є нашою головною підтримкою державі і суспільству.
Повернутися в початок


У яких сферах Церква і держава можуть співпрацювати?

Блаженніший Митрополит Володимир: Ще за часів Візантійської імперії виник принцип „симфонії” Церкви і держави. Тоді вважалося, що Церква відповідає за моральний стан суспільства і займається „божественними” справами. А держава займається справами „земними”, забезпечуючи життєдіяльність суспільства. При цьому держава є захисником Церкви як святині, і чекає від неї молитви та благословення на добрі справи. Таке ставлення Церкви до держави зберігається у православних і до нині. Що стосується сфер співпраці Церкви і держави у сучасних умовах, то це, на сам перед, турбота про збереження моральності в суспільстві; духовні, культурні, моральні та патріотичні освіта та виховання; справи милосердя та благодійності, розвиток спільних соціальних програм в усіх галузях служіння ближньому; відродження й збереження історичної та культурної спадщини (особливо пам'яток історії і культури) тощо. Церква вже зараз плідно співпрацює із закладами охорони здоров’я та місцями позбавлення волі. Майже при кожній лікарні або в’язниці сьогодні є храм або молитовна кімната. На жаль, не зважаючи на постійні прохання батьків про відновлення викладання релігійних дисциплін у загальноосвітній і вищій школах, цей процес іде доволі повільно. Але ми сподіваємося на краще.
Повернутися в початок


Церква відокремлена від держави. Чи усіх законів повинен дотримуватися християнин?

Блаженніший Митрополит Володимир: Церква знаходиться у правовому полі держави. І ієрархи і прості віруючі є не тільки членами Церкви, але й громадянами нашої країни. Віруючі громадяни виконують закони держави не за страх, а за совість. Бо сам Господь повелів віддавати Кесарю кесареве, а Боже Богові. Церква Христова може існувати в рамках найрізноманітніших правових систем, до яких вона ставиться з належною повагою. Церква незмінно закликає пасомих бути законослухняними громадянами земної вітчизни. У всьому, що стосується земного устрою, православний християнин повинен підкорятися законам, незалежно від того, наскільки вони досконалі чи невдалі. Водночас Церква завжди підкреслює, що існує межа законослухняності для християнина. Якщо закон або влада вимагає зректися віри у Христа, чи здійснити очевидний гріх щодо Бога або ближнього, в такому випадку християнин покликаний до сповідництва. І прикладом такого сповідництва є мученики перших століть християнства та новомученики нашої Церкви у ХХ столітті, які почули заклик Божий: „Будь вірним до смерті, і дам тобі вінець життя” (Одкр. 2, 10).
Повернутися в початок


Чи може віруюча людина обіймати державну посаду або займатися політичною діяльністю?

Блаженніший Митрополит Володимир: Займатися державним управлінням або політичною діяльністю не повинні священнослужителі, які вже покликані на службу Богові і Його Церкві. Що стосується православних мирян, ніщо не стоїть на перешкоді їх участі у діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади, або політичних організацій. Більш того, така участь, якщо вона здійснюється згідно з віровченням Церкви, її моральними нормами та її офіційною позицією з суспільних питань, є однією з форм місії Церкви в суспільстві. Згадайте хоча б святого рівноапостольного великого князя Володимира, засновника нашої християнської державності і хрестителя Русі. Участь православних мирян у громадянських і політичних процесах припинилася лише за часів режиму державного атеїзму. Православний християнин – політик або державний діяч – повинен засновувати свою діяльність на нормах євангельської моралі, на справедливості та милосерді, на піклуванні про духовне й матеріальне благо людей, на любові до вітчизни, на прагненні перетворювати навколишній світ за словом Христовим. Водночас православний християнин, який працює у сфері державного чи політичного життя, повинен набути дар особливої жертовності й особливої самовідданості.
Повернутися в початок


Як молодій православній людині ставитися до служби в армії?

Блаженніший Митрополит Володимир: Ставлення Православ'я до армії завжди було благоговійним і шанобливим. Ми пам'ятаємо слова Христа про те, що миротворці будуть наречені «синами Божими» (Мф. 5, 9) і що «немає більше за ту любов, якщо хто покладе душу свою за друзів своїх» (Ін. 15, 13). Православна Церква в лихі часи незмінно розділяла долю свого народу, з якого і складається Церква. Досить згадати як самовіддано боролися з монголо-татарськими ордами насельники Києво-Печерської Лаври, як благословив на ратний подвиг ченців Ослябю і Пересвіта преподобний Сергій Радонезький. Згадаємо святих князів Олександра Невського і Димитрія Донського, гетьманів Богдана Хмельницького і Петра Сагайдачного, тисячі простих православних воїнів. У мирні часи, за законами нашої держави, кожна молода людина повинна пройти службу в армії, щоб у разі необхідності зуміти гідно протистояти насильству і несправедливості, захистити свою віру і Батьківщину. Церква благословляє таке служіння і має постійне особливе піклування про військовослужбовців, виховуючи їх у дусі вірності високим моральним ідеалам і благочестивим традиціям свого народу. Безпосередньо цими питаннями займається Синодальний відділ Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями. А кожної служби ми молимося „за владу і воїнство” нашої країни.
Повернутися в початок


Чи віддає Церква перевагу якому-небудь державному ладу?

Блаженніший Митрополит Володимир: Православ’я ніколи не канонізувало жодної з форм суспільного устрою і способу керування державою. Про це Церква офіційно заявила в «Основах соціальної концепції» – документі, що регулює церковно-державні та церковно-суспільні відносини. У цьому документі говориться про «неперевагу для Церкви будь-якого державного ладу, будь-якої з існуючих політичних доктрин». Це підтверджує історичне минуле Церкви та її існування в умовах рабовласництва, феодалізму, капіталізму або соціалізму, а також в рамках імперій, монархій або республік, інших форм державного устрою. Церква приділяє увагу не системі зовнішньої організації держави, не характеру управління, а, насамперед, моральному стану людей, влади та громадян цієї держави. Метою Церкви є порятунок людини, мета держави – облаштування земного благополуччя людей. «Царство Моє не від світу цього», – говорив Христос (Ин. 18,36). І Церква, що має Небесного Царя, покликана до виконання своєї спасительної місії в умовах будь-якого політичного середовища, віддаючи „Кесарю кесареве”.
Повернутися в початок


Як православній людині ставитися до виборів?

Блаженніший Митрополит Володимир: Християнин постійно робить вибір: між добром і злом, між благочестивим життям і перебуванням у гріху, між Богом і мамоною. Церква живе за своїми законами, за своїм внутрішнім устроєм, що дозволяє їй не бути у вирі "стихій віку цього". І дух політичної боротьби й ідеологічного протистояння не повинен проникнути до церковної огорожі. Людина, яка приходить на церковну службу, не повинна відчувати себе учасником мітингу чи передвиборчих зборів. Але, незважаючи на свою надмирну природу, Церква все-таки перебуває у “світі цьому”, її члени можуть дотримуватися тих чи інших політичних переконань. Устрій нашої держави передбачає участь громадян у виборі того, хто нами керуватиме. Церква не може і не хоче позбавляти християнина його права брати участь у суспільному і політичному житті. Господь сказав: «Віддавайте кесарево кесарю, а Боже Богу» (Мф. 22, 21). Тому кожна людина без порушення Закону Божого може виявляти свою волю на виборах. Але при цьому Церква закликає її до мудрості і розважливості і нагадує, що керуватися тут потрібно не стільки громадською свідомістю, скільки християнською совістю.
Повернутися в початок


Чи може Церква брати участь в агітації за ту чи іншу політичну силу?

Блаженніший Митрополит Володимир: Місія Церкви полягає не в тому, щоб вести яку-небудь партію чи політика до влади, а в тому, щоб вести людину до Бога. Церква, у силу своєї природи, не може займатися політичною агітацією, адже її чада можуть виявитися по різні сторони політичних барикад. Церква повинна постійно піклуватися про єдність своїх чад, про єдність усього суспільства. Алі єдність ця іншого характеру. У духовному плані важлива не одностайність політичних поглядів, а, насамперед, внутрішня єдність у вірі і любові. При цьому Церква, як і кожен громадянин, віруючий чи невіруючий, може привселюдно висловлювати свою думку з важливих питань, а також свідчити про добрі чи злі справи державних чиновників, політичних партій, рухів або окремих осіб. Пам'ятаючи заклик апостола Павла прагнути «мати мир із усіма» (Євр. 12,14), ми молимося, щоб Господь благословив нас миром і дав таких правителів і законодавців, за яких Церква змогла б безперешкодно нести свою рятівну місію, про що ми молимося за Божественною літургією.
Повернутися в початок


Як Церква ставиться до зловживань владою (застосуванню грубої сили, до невиплат заробітної плати, хабарництва, злодійства)? І чи можна християнину брати участь в акціях протесту?

Блаженніший Митрополит Володимир: Церква розцінює ці зловживання як гріх. Але методи подолання цих проблем у Церкви не такі як у секуляризованого суспільства. Вона не закликає людей до участі в акціях протесту проти дій влади. До чого призводять революції, ми вже знаємо... Винятковими причинами, коли Церква може зажадати застосувати механізми народовладдя для зміни законодавства, звернутися в міжнародні інстанції, закликати своїх чад до мирної цивільної непокори, є або примус владою православних віруючих до відступу від Христа, або спонукання їх до тяжкого гріха. У всіх інших випадках Церква закликає не до страйків, голодування або агресивного непослуху, а до мирного діалогу, як до єдиного вірного засобу для подолання проблеми. Це може бути і звертання через засоби масової інформації, і пряме письмове чи усне звернення, і, що також дієво, храмова проповідь. Однак основним засобом боротьби з гріхом для Церкви і християнина залишається молитва. За кожним богослужінням проголошується прохання про «богохраниму країну нашу, владу та воїнство її». І від того наскільки щиро і завзято ми будемо молитися, багато в чому залежить наше земне благополуччя.
Повернутися в початок





 
© Українська Православна Церква
Технічна підтримка Global Ukraine
    Карта сайта